Вирушивши за кордон у вимушену тривалу подорож з дорослими, що обумовлена воєнною ситуацією, маленькі діти часом не розуміють насправді реальних причин того, що відбувається. Вони не завжди усвідомлюють чому не можуть залишитись у своєму домі, чому знервована мати, нема поруч батька, чому вони не можуть повернутись додому та звичного життя. Батьки своєю чергою можуть спостерігати певні зміни у поведінці дитини й не усвідомлювати до кінця справжніх причин таких змін.
Перед батьками, окрім забезпечення безпеки та всіх необхідних умов для нормального догляду та буття дитини, постає одне з непростих завдань – забезпечення надійного простору для емоційної рівноваги дитини, її розвитку та становлення як особистості. Прагнення батьків виховати повноцінну особистість потребує планомірної роботи над поведінкою всіх членів сім’ї. Позитивне батьківство передбачає дотримання принципів позитивного виховання, за допомогою яких батьки отримують змогу скоригувати поведінку дитини без криків та покарань.
Події, поведінка батьків та їх вчинки, як позитивні, так і негативні, мають вплив на розвиток дитини. Ставлення батьків до дитини безпосередньо впливає на задоволення основних потреб дитини. Неналежне задоволення основних потреб дитини може призвести до глибокого розчарування, а часом навіть до проблем у формуванні особистості.
Від ставлення батьків до дітей у дитинстві, почуттів, якими вони обдаровують своїх нащадків, їхнього внеску у розвиток дітей значною мірою залежить те, якими людьми останні стануть у майбутньому. Не дивно, що з дитинства закладаються основи вміння налагоджувати позитивні зв’язки та вибудовувати нормальні взаємостосунки, адекватна самооцінка, а також ставлення у майбутньому до власних дітей.
Гармонійний розвиток дитини як цілісної особистості великою мірою залежить від можливостей реалізовувати наданий їй природний потенціал. Ланцюг взаємного впливу певних умінь і навичок дитини на розвиток інших є нескінченним. Дбайливі батьки піклуються про створення сприятливих умов для всебічного розвитку дитини (стабільне позитивне ставлення та доброзичливе оточення, належний простір для розвитку та соціалізації, своєчасні та посильні для дитини активності тощо).
Що таке позитивне батьківство? Батьківство – це такі статус, роль та обов’язки, які виникають у людини із появою у неї дитини. Позитивний же спосіб виховання базується на створенні позитивних зв’язків між дитиною та батьками, взаємоповазі в сім’ї та розвитку потенціалу дитини. Виховування дітей відбувається за допомогою безумовної любові та прийняття дитини, поваги, доброти й непохитності. При цьому задовольняються потреби дітей, їх права відповідно їх викладу в Конвенції ООН про права дитини [2], з урахуванням потреб та можливостей батьків. Батьки піклуються, навчають, направляють і визначають дитину як повноправну особистість. При цьому, позитивне батьківство не означає виховання на принципах вседозволеності, а покликане встановити такі межі, які необхідні дітям аби допомогти їм повною мірою розвивати свій потенціал.
При неправильній реакції батьків на поведінку дитини формуються такі відносини між батьками та дітьми, що надалі можуть призводити навіть до розвитку антисоціальної поведінки у дитини. Метою позитивного батьківства є не допущення такого розвитку подій. Водночас прояв любові, прийняття, піклування не має переростати в гіперопіку, бо такий підхід може лише нашкодити її особистісному зростанню.
Задоволення основних потреб дитини. Якщо у звичному розпорядку батьків відбулись різкі зміни й часом останні не можуть збагнути причин погіршення поведінки дитини, варто переконатись, що задоволення основних потреб дитини здійснюється в повному обсязі. Зокрема, доречно переконатися, що дитина не голодна, не перевтомлена та не занадто збуджена тощо. Всі ці об’єктивні чинники прямо впливають на поведінку дитини.
Задоволення основних потреб дитини (фізіологічні потреби, потреби у безпеці, безумовному прийнятті та любові, автентичності, пізнавальні потреби тощо) є важливою умовою її розвитку. Від ступеня задоволення базових потреб дитини залежить її рівень особистісного спокою. Задоволення базових потреб дитини створює фундамент для її розвитку як гармонійної особистості, формуванню її цілісного світобачення, переконання та відчуття самоцінності.
Натомість незадоволення таких потреб може породжувати: розвиток внутрішніх конфліктів, формування страхів та появу тривожності, складнощі в комунікації, розвиток невротичних станів та навіть психосоматичних розладів.
Безумовне прийняття дитини та любов. Прийняття дитини передбачає усвідомлення та прийняття своєї дитини такою як вона є з її зовнішністю, рисами характеру, природними можливостями та/чи обмеженнями інтелектуального розвитку. Безумовне прийняття дитини батьками передбачає любов до дитини не за певні конкретні її особливості або досягнення, якими можна пишатися, а вже за те, що дитина є. Безумовне прийняття дитини батьками є запорукою гармонійної взаємодії батьків з дитиною.
Прийняття дитини породжує почуття радості та задоволення від спілкування з дитиною, щире вираження своїх почуттів (прояв любові до неї) та надання емоційної незалежності, що забезпечує почуття безпеки та задоволеності самим собою.
Виділяють, зокрема, п’ять основних «мов любові» до дитини, а саме: дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога. Якщо батьки не проявляють любові до своєї дитини у зрозумілій і приємній для неї формі, вона може відчувати образу, самотність і відчай, у неї можуть з’являтись емоційні та поведінкові проблеми тощо [8].
Кожен з батьків усвідомлює, проте не кожен здатний зізнатися, що часто батьківську любов дітям доводиться завойовувати, намагатись зосередити увагу батьків на собі в той час, як останні зайняті численними справами. Для дитини надважливо мати впевненість у любові оточення. Така впевненість надає дитині сили, щоб подолати труднощі, які трапляються на життєвому шляху, вона стає більш слухняною, допитливою. Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Якщо діти відчувають, що їх по-справжньому люблять, вони швидше прислухаються до батьківських настанов. Безумовна любов непохитна. Батьки люблять дитину, навіть якщо вона некрасива і зірок з неба не дістає. Вони люблять її, коли вона не виправдовує їх надій. І найважче — батьки люблять її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини має виправдовуватися. Це означає, що батьки люблять дитину і показують їй це, навіть якщо її поведінка далеко не найкраща, й роблять акцент на тому, що її вчинок не найкращий, але не сама дитина [5, 138]. Цього можливо досягти проявом безумовної любові. Більшість батьків щиро люблять своїх дітей та їх серця переповнює така любов, проте її може не відчувати дитина, тому основне завдання батьків – навчитися проявляти їх любов до дитини, створити вдома атмосферу любові та доброзичливості, знайти для дитини індивідуальний, особливий шлях висловлювання почуттів, аби дитина відчувала що вона потрібна та її люблять.
Взаємодія між батьками та дитиною. Справжній інтерес до активностей дитини, та вміле залучення дітей і пробудження їхнього інтересу до домашніх обов’язків, а також до справ батьків, звісно ж, з урахуванням їхнього віку й можливостей слугуватиме запорукою тісної взаємодії між батьками та дітьми. Дбаючи про гармонійний та всебічний розвиток дитини в основному батьки концентруються на формуванні фізичних, інтелектуальних, духовних здібностей. Проте, не кожен з батьків замислювався, що в основі гармонійного розвитку особистості лежить насамперед емоційне ставлення самих же батьків до дитини. Саме таке ставлення і є основою взаємодії дитини з дорослим, особливо на ранніх етапах її розвитку. Психологи вже неодноразово висловлювались, що рання психічна та емоційна депривація (обмеженість соціальних та емоційних контактів) негативно впливає на розвиток дитини [1, 9]. З почуттям самотності та відчуженості дитина може стикатися і в тих сім’ях, де зовні все, здається, вельми безнапасно – батьки роблять усе, що від них залежить, щоб задовольнити зрозумілі та найважливіші з їхнього погляду потреби дитини. Слід погодитись, що взаємодія дитини з батьками є першоосновою її життєвого досвіду, оскільки саме завдяки цій взаємодії вона отримує знання про те, як жити у світі.
Такі знання батьки передають дитині різними способами:
- по-перше, прямо свідомо висловлюючи дитині свої очікування, роз’яснюючи, що добре, а що погано;
- по-друге, опосередковано, демонструючи на власному прикладі поведінки, тобто діти спостерігаючи за поведінкою батьків, набувають здатності аналізувати їхнє ставлення до них безпосередньо та до інших людей, формувати уявлення про себе і своє місце в навколишньому світі. Зазначене має величезний виховний вплив на дитину.
Одним з основних положень гуманістичного підходу, згідно із Шарлоттою Бюлер, є те, що кожна людина (і дитина в тому числі) має три базові життєві тенденції: потребу в задоволенні, потребу в підтримці та безпеці й потребу в креативному досягненні. Запорукою задоволення потреб дитини є бажання батьків зрозуміти її і їхня здатність “чути” її потреби та діяти відповідним чином [1, 12].
Кожна людина має вроджений темперамент, що визначає поведінку, емоційний стан, усі психічні процеси. Батьківське виховання може змінити вроджений темперамент в позитивну або негативну сторону, проте ефективне батьківське виховання, належне батьківське ставлення може скоригувати його, забезпечити дитині належне виховання, емоційне живлення, душевний комфорт та турботу. Для найкращого розвитку дитини важливіше тип материнства та батьківства, а не вроджений темперамент дитини. Зокрема, емоційне ставлення при вихованні має більший вплив на виховання дитини для досягнення кінцевої мети – виховання та становлення повноцінної та щасливої особистості.
Якщо в фундаменті взаємовідносин між батьками та дітьми не закладено батьківської любові, то решта – дисципліна, взаємовідносини з однолітками, успіхи в школі будуються на хисткому нестійкому підґрунті.
Сімейні взаємовідносини на партнерських основах мають такі характеристики: відсутність секретів й таємниць між членами сім’ї; гнучкі правила розпорядку; розподіл економічної відповідальності; домашня робота й обов’язки розподіляються на засадах рівноправності; повага до особистого життя членів сім’ї; основою дисципліни є повага та довіра; батьківські обов’язки розподіляються рівноправно; зроблені помилки визнаються; члени сім’ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають [4].
Дисципліна. У сфері виховання дітей дисципліна – це тренування розуму та характеру дитини, аби вона могла стати самостійною, вміла володіти собою, зростала гідним та конструктивним членом суспільства [8]. Що ж уособлює в собі «дисципліна» та що її формує? Це, зокрема, гідний приклад дорослих; моделювання ситуації; словесні та письмові інструкції; письмові прохання; навчання; забезпечення дитині можливості самостійно навчатись та отримувати різноманітний життєвий досвід, в тому числі уміння відпочивати… Цей перелік може бути дуже довгий й усе це має здійснюватись з розсудливим та доброзичливим керівництвом батьків. Покарання також може потрапити до цього списку й це лише один з численних способів забезпечення дисципліни, але найбільш примітивний та негативний. Якщо дитина відчуває, що її щиро та глибоко люблять, безумовно приймають такою як вона є, добитись дисципліни дитини невимірно легше, бо дитина може примиритись з керівною роллю батьків без ворожості та протидії. Якщо дитина не відчуває зазначеного, не має сильного емоційного зв’язку з батьками, то дитині насправді складно себе ототожнити з батьками, їх переконаннями та цінностями, відповідно дитина може реагувати на їх інструкції з гнівом та ворожістю, обуренням та образою, влаштовуючи істерики. В такому разі дитина може розглядати кожне прохання, вимогу чи інструкцію батьків як нав’язані йому повинності та стрімко навчається протистояти. В складних ситуаціях, за відсутності елементарного порозуміння між батьками та дитиною, остання може будь-яке звернення до неї розглядати з відразою та робити все наперекір тому, що від неї вимагають та очікують.
Розділяючи «любов» та «дисципліну» як два різних та непов’язаних явища, деякі батьки в результаті мають плутанину та складнощі при спробі контролювати чи якось вплинути на поведінку дитини. Батьки, які змішують вищевказані поняття, зазвичай вважають, що дисципліна – це покарання. Проте обидва такі припущення не є вірними. Слід пам’ятати, що поняття «батьківської любові» та «дисципліни» неділимі, а покарання є лиш мізерною частиною дисципліни. Аби привчати дитину до дисципліни в першу чергу слід постійно в повсякденному житті давати дитині відчуття, що вона потрібна та її люблять підтримуючи наповненим емоційний резервуар вашої дитини; підтримуючи контакт очей при спілкуванні, тактильний контакт; приділяючи пильну увагу задоволенню основних потреб дитини, що відповідають віку дитини. Здорові взаємовідносини між батьками та дітьми, що базуються на взаємоповазі, розумінні, партнерстві, зможуть допомогти здолати всі життєві перепони та кризові періоди.
Своєю чергою, позитивна дисципліна як один з підходів переслідує такі цілі: захистити дитину від небезпеки; допомогти дитині навчитись контролювати себе; навчити дитину бути відповідальною; допомогти дитині засвоїти справжні цінності [3]. Батьки мають унікальний зв’язок зі своїми дітьми. Якщо ви дисциплінуєте дитину з повагою, а у своїх рішеннях і вчинках проявляєте послідовність і справедливість, то неодмінно досягнете стійких позитивних результатів.
Не менш важливо вміти уважно слухати дитину та контролювати свої власні емоції. Дитині потрібно мати переконання, що батьки розуміють все, про що їм дитина намагається розповісти. Знаючи, що батьки усвідомлюють почуття, думки та бажання дитини, остання більш охоче буде позитивно реагувати на їх прохання та вимоги, пов’язані з налагодженням дисципліни. Дитину можуть сильно озлоблювати вимоги батьків, якщо дитини відчуває, що при цьому останні не усвідомлюють її власну позицію. Це не означає, що батьки мають виконати всі вимоги та забаганки дитини, а потребує він них повністю сконцентруватись на спілкуванні з дитиною у відповідний момент, щоб уникнути відчуття у дитини, що ви лише наполягаєте на своїх вимогах, користуючись своїм авторитетом та статусом дорослого, ігноруючи її інтереси, думки та почуття.
При вихованні дитини перший ворог дорослих – безконтрольні сплески емоцій, особливо батьківського гніву, який може змусити вчинити або сказати те, про що згодом вони пожалкують. Бурхливе вираження обурення, неконтрольовані емоції та гнів спочатку можуть лякати дитину, але коли батьки дуже часто втрачають контроль над собою, проявляючи гнів, вони можуть втрачати повагу з боку дитини, яка підростаючи все більше усвідомлює та аналізує. Гірше того, часті сплески неконтрольованих емоцій та гніву батьків можуть породжувати розвиток схильностей дитини до агресії, гніву, нестриманості, злості тощо. Чесно кажучи, неконтрольовані сплески емоцій не викликатимуть поваги з боку будь-якої людини, й тим більше з боку дитини, яка тісно пов’язана з батьками емоційно. Кожен в якийсь момент може втратити контроль над власними емоціями, але якщо так сталось, варто просити вибачення перед дитиною. Аби уникати таких ситуацій, варто контролювати свій гнів, бо не приборканий гнів батьків підриває дисципліну дітей.
Усвідомленість у вихованні дітей. Швидкоплинність сучасного життя часто перешкоджає сповільнитись та збагнути свої думки та відчуття – усвідомлювати та осмислювати те, що відбувається. У багатьох людей насправді у повсякденні існує хаос в думках, що проекціонується на їх дії та не дозволяє зосередитись на виконанні чогось конкретного без відволікань; вони сканують інформацію, не заглиблюючись у зміст; не можуть зосередитися на чому-небудь більше ніж на кілька хвилин, подумки переймаючись тим, що сталося раніше чи думають про те, що робитимуть в майбутньому. Усвідомлене батьківство передбачає якісне проведення часу з дитиною, коли батьки, проводячи час з дитиною, не просто знаходяться поряд, а повністю зосереджені на дитині та занятті чи грі з нею. Бо буває так, що батьки весь день поряд, але дитина не відчуває уваги та всіляко намагається її привернути. Здатність бути уважними до своїх думок та емоцій та їх усвідомлення позитивно відобразиться на взаємовідносинах з дітьми. Будучи поряд з дитиною, насолоджуйтеся моментами, які ви проводите разом та не дозволяйте зовнішнім чинникам, а також вашим думкам і страхам перешкоджати у цьому.
Корисні посилання (використані джерела):
- Вознесенська О. Л., Сидоркіна М. Ю. Творча взаємодія Т-285 з дитиною: Методичні рекомендації. – К.: Міленіум, 2009. – 66 с.
- Конвенція ООН про права дитини (20 листопада 1989 року).
- Позитивна дисципліна: поради батькам.
- Посібник для батьків / І.В. Братусь, І.О. Зоріна, Н.В. Кошечко, Р. О. Моісеєнко, О.Л. Нагула, О.Л. Шлемкевич, За заг. ред., І. В. Братусь, Р. О. Моісеєнко, О.Л. Шлемкевич, . — К.: ВД “Калита”, 2007. — 154 с.
- Позитивне виховання – ключ до здоров’я.
- Принципи позитивного виховання дітей.
- Співробітництво – тактика сімейного виховання.
- Як насправді любити дітей – Кемпбелл Росс (John Ross Campbell).